Подорожі

Чорногірське озеро Несамовите

Рік тому на нашому Івано-Франківському велофорумі організовувалась велопокатушка до озера Несамовите. В силу обставин до неї не вдалось приєднатись.

Озеро Несамовите на висоті 1 750 м на схилі гори Туркул (Чорногірський хребет). Його площа становить 0,3 га, глибина – 1,5 м, довжина 88, ширина 45. Живиться атмосферними опадами, взимку замерзає. Озеро завжди знаходилося на межі: колись європейських держав (прикордонні стовпчики стоять донині), а тепер між Закарпатською та Івано-Франківською областями.

І ось пройшов рік і нарешті ми таки вирішили відвідати це омріяне цікаве місце у Карпатах.

Ідейним натхненником став друг Богдан Д., який організував похід, але так у нього було заплановано піший маршрут Заросляк-Несамовите-Говерла, то наша групка з 5 чоловік (Богдан Д., Еліна, Христина, Богдан М. і Тетяна) трансформувалась у дві незалежні групи: 3 піших учасники і 2 вело, котрі на маршруті час від часу пересікались і разом ночували біля о.Несамовите.

Отже, погода чудова, по прогнозу на Нд можливі дощі після 15 години.
Я і Богдан М. щасливі і сповнені позитивних очікувань від покатушки у п’ятницю 22.07.16 погрузились разом зі складеними велосипедами, велобаулами і рюкзаками у вечірній поїзд Львів-Рахів. Біля 22 години вигрузились у Ворохті, прикрутили передні колеса і з ліхтариками покрутили до КПП Карпатського національного парку-заповідника. На КПП нас попросити показати паспорти, записали наші прізвища, запитали куди ми так «на ніч глядя», ми заплатили по 20 грн і поїхали в темноті шукати де б переночувати.

Знайшли місце на широкій галявині з бесідками і столиками, а знизу в обриві шуміла широка річка. Розклали палатку, зчепили велосипеди і заснули солодким сном, шум річки заколисував. Вирішили спати скільки захочеться, ця обставина була дуже незвичною для нас так як постійно потрібно кудись спішити і бігти. Проснулась я, спитала Богдана котра година (вже була пів десята) і знову заснула, шум річки ніби заголублював і заколисував. Знову прокинулась через деякий час і тут такий сюрприз у вигляді приготовленого сніданку! Це так було приємно! Умм, вівсяна каша, бутерброди, чай, шоколад. Швидко зібрали палатку і речі, поснідали і тут почули голос Богдана Д.
Поки ми спали наші невтомні друзі вже подолати великий шмат дороги! Поспілкувались ми і вони енергійно пішли на маршрут.
Погода була чудова, буйство запахів, співів птахів і комах, а попереду красуня Говерла.

Якось непомітно викрутили до бази «Заросляк», перепакували велобаули в рюкзаки і вирішували де залишати велосипеди. Чи їх таки брати до озера, чи залишати на метеостанції чи на базі «Заросляк»… Третій варіант на котрий ми розраховували спочатку виявився самим сумнівним через неадекватність-невозбухайність «працівника» бази чи ким він там був?! То ж ми в розтрьопаних почуттях поплелись на жовтий маршрут до озера Несамовитого, по дорозі перекусили і вирішили що вже може й не будемо велосипеди брати на озеро)) Замаскували їх у ярі біля метеостанції і пішли далі по маршруту.

Далі по праву руку сніголавинна станція Державної метеослужби „Пожижевська” (1450,8 м). Тут можна перепочити, ознайомитися з гербарієм карпатських рослин, побачити чудові краєвиди на полонину Маришевську і г. Гомул.

Погода була просто прекрасна, не жарко і не холодно, маршрут постійно пересікали річки і струмки, гірська прохолода, малини, афини, різнобарв’я квітів, сильний жереб і смереки, лікарські трави, красиві метелики, співи птахів і комах.

Раділи як діти, бачачи мох-килимок.

Маршрут від бази до озера займає 7,5 км, котрі ми дуже довго йшли, постійно відпочиваючи і смакуючи ягодами.
На половині маршруту виявилось що буде стрімкий підйом, котрий я в упор не пам’ятала, хоча була там вже разів 4-5. Між соснами нам відкрився чудовий вид на гострі скелясті гребені Великих і Малих Кізлів. Хоч як не хотілось, але прийшлось подолати крутий підйом. Потім було трішки болота, котре трохи обходилось, а трохи ні. Колись брала участь у еко-акції «Осушимо стежку до Несамовитого», то каміння чоловіки носили з під гори Туркул і від сусідніх скель і закладали ним самі мокрі місця. Тепер коли пройшов час бачу, що ці каміння трохи зробили свою справу, але і вони вже не допомагають, потрібно знову осушувати стежку.

Прийшли ми до озера, а там вже палаток 40 стоїть. Втомлені, але веселі швиденько вибрали місце, розклали намет, помилувались озером, набрали води у джерелі, зварили вечерю і все очами шукали червону палатку з нашими друзями, з котрими ми пересікались на маршруті декілька разів і не знали чи вони спереді чи ззаді так як не було мобільного зв’язку.

До озера також прийшли три хлопці з велосипедами і велобаулами (йшли з Заросляка, а на другий день на Говерлу). Вони були вимучені і задоволені!!, під здивовані погляди і аплодисменти вони пірнули у холоднезне озеро. Для всіх вони стали героями – зробили те що мали на меті.

А тут прийшли наші друзі, їм було мабуть не легко пройти 20 кілометрів, але виглядали задоволеними.

Поївши ми з Богданом М. вирішили відпочити полежавши у намелі, прилягли і тут я відчуваю що вирубуюсь. Вирішила вийти з палатки пройтись, розпитати як справи у Еліни, Христини і Богдана Д. Побесідували (у них планах було завтра відвідати Говерлу), посміялись, прогулялись до озера. Побажала їм смачної вечері і щасливої завтрашньої подорожі і пішла спати, так як нам потрібно було встати о 4 ранку.

Про таємниче озеро Несамовите на схилі гори Туркул розповідають багато легенд. Говорять як про місце, де народжується град. Гуцули вважають, що в озері збираються душі грішників, які позбавили життя себе чи когось іншого. І якщо кинути в них каменем, тобто збурити плесо, вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетворюється на лід. Тоді виринають з озера грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чорногорою: де розв’язують торби – там падає град.

Ще говорять, що колись давно в озері втопилася молода дівчина, і вона дуже гнівається, якщо хтось у ньому купається. Той, хто насмілиться, обов’язково отримає в “подарунок” негоду. Також стверджують, що вночі довкола озера танцюють душі самогубців, які можуть затягнути на дно необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти.

А ще кажуть, якщо неодружена (незаміжня) людина вмиється озерною водою, протягом року знайде собі пару.

В неділю встала я о 3:50 за 10 хвилин до дзвінка будильника. Склали намет і речі та в дорогу. А ніч така таємнича була, погода нам дуже сприяла, туман стояв тільки над озером, вітру не було. Місяць підсвічував немов ліхтариком))

Ми на стежці, а води збільшилось у тричі, ніж вдень, неначе прилив. Поблудили хвилин 10 у жеребі і вернулись на початок маршруту, коли дійшли до крутого спуску – були безмежно щасливі, що цей мокрий перехід закінчився. Цікаво і спокійно вставало сонце, природа починала прокидатись, де-не-де співала рання пташка.

І ось ми вже біля залізних коней. Заросляк. Гаряче капучіно і круасани.
Шалений спуск до Ворохти 20 км! Це щось!!!!!!!, щастя і адреналін переповнювали, я сама собі заздрила в той момент коли на шаленій швидкості летіла по величезних каміннях-коріннях… Ворохта-Татарів-Микуличин-Яремче – ще 30 км.

У Яремче прибули коли ще поїзд не прибув. Купили у супермаркеті пельмені, зварили царський обід, а тут і поїзд прибув.

О 12:20 ми вже чемно сиділи у поїзді та зустріли знайомих велосипедистів YuZIcKа, IgorаGarasymivа і Raketу2015. У поїзді людей було не багато. Непомітно прибули в Івано-Франківськ.

Все склалось чудово, час з п’ятниці по неділю пролетів непомітно і захопливо, давня мрія здійснилась!!!!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *