Подорожі

Змагання, марафони, бревети

Як я відношуся до змагань, марафонів, бреветів? Добре, але це не моє.

Ті роки брала участь у змаганнях, отримувала медалі, грамоти, цінні призи. Були падіння після яких вирішила зупинитись.

Також цього року зареєструвалась, проїхала і вклалась у час на марафоні «Львівська сотка». Це було весело, в колі друзів відчути атмосферу спортивного свята. Сотні велосипедистів їхали селами Львівщини. Прекрасні краєвиди, мальовничі озера, хвойні ліси в яких дихаєш і дихаєш, вдихаєш цей аромат, хочеш запам’ятати його, щоб потім згадувати.

Що ж це добре, але мені не подобається змагатись, їхати на час, люблю цікаві покатушки з музеями, замками, озерами, річками, цікавою архітектурою, а змагання – це завжди поспіх і нехватка часу.

Після львівської сотні стало цікаво чи зможу більше? Так як мій максимум був 118 км на покатушці «Кампус велотур» і того тижня ще гарно потренувались поїздкою до Томнатика 1 565 м (РЛС “Памір”) 112 + 80 +70 км, вирішувала чи їхати марафон «ЛІФТ  200 км» (назва міст котрі беруть участь Львів Івано-Франківськ Тернопіль)…. Було страшно, але хотілось щось зрозуміти у собі, вирішила знайти альтернативу: проїхати 160 км, трасою бревету, але у зворотному напрямку. Намалювала маршрут і взяла квитки на себе і Богдана до Бурштина:) пів справи зроблено.

Маршрут http://www.gpsies.com/map.do?fileId=xnggtqeovcomthvh

У п’ятницю відсвяткували річницю клубу «Велосталкер» традиційним пікніком кавун-паті, насмакувавшись кавуна, дині, груші, м’яса, наспілкувавшись біля ватри у колі велостарківців, вирішено пошвидше додому щоб трохи поспати так як рано на поїзд…

і тут у Богдана спустило колесо!! почався пошук причини, залатування, заміна, майже не спали, на пероні запакувались в поїзд і пів сьома ми на маршруті.

Було страшнувато проїду-не проїду?

До повороту на Рогатин було дуже мальовничо, тумани густі впали на села і з них де-не-де виходили коні, було чутно що в тумані вирує життя)) Цей участок проїхали швидко. Після повороту на тернопільську трасу побачили величезну гору городище-святилище «Чортова гора».

Як пише вікі це заповідник «Чортова гора», має символічний вал із внутрішнім ровом, капище (язичницький храм, місце жертвоприношення), ями та заглиблення від споруд. Ось цікава стаття http://borys-javir.livejournal.com/71971.html

Дальше були мальовничі села, підйоми/спуски. У Бережанах попили запашної кави з круасанами на території Бережанського замку збудованого родиною Сенявських у 16-18 ст. Центр міста з ратушею і архітектурою будівель схожий на міста Європи.

По дорозі на Підгайці почали зустрічати івано-франківців, стало веселіше, вітались, перегукувались.

Підгайці – стародавне місто з багатою історією та архітектурою.

У Підгайцях зустріли Христю Грибонос, Романа Короля і Юру Ільківа. Обмінялись побажаннями щасливої дороги і в путь. Зустрічали тернополян, котрі дуже привітно нас вітали. Погода ідеальна, хмари заступали сонце.

У Монастириську пообідали біля зеленезного зарослого буйною зеленню міського ставу. Дзвінки друзям, що беруть участь двохсотці.

Після Монастириська пішло важче, сонце пекло, хмар вже не було. Намочили ноги у Дністрі, і знову їдемо. Найважчий для мене участок Олешів-Остриня – пряма дорога без нічого. В 19 годині були у Франківську.

Загальний особистий мій рекорд – 160 км. Ми з Богданом проїхали, змогли, подолала себе, аж так важко як я думала не було, та взагалі важко не було, насолоджувались поїздкою!

Змагання, марафони – це добре, але це й доволі небезпечно, троє моїх знайомих потрапили у лікарню з серйозними травмами безпосередньо на марафонах. Вони вирвані з робочого процесу, наодинці зі своїми проблемами, так як були не застраховані.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *