Подорожі

Велоподорож на г.Томнатик (“Памір”)

Пройшов вже час після велопоїздки на гору Томнатик 1 565 м (РЛС «Памір») 27-29.08.16, а враження до сих пір змішані: з однієї сторони – аж не віриться, що ми з Богданом там побували, а з другої – усвідомлення того те до чого йшлося стільки часу – здійснилось!

Про цю поїздку думала ще з 2011 року. Вона неодноразово організовувалась на форумі Велосталкера, але нагоди поїхати не було, і ось таки зірки всі зійшлись і у п’ятницю 26.08.16 після обіду знала, що вийде експромтом виїхати вже ось вночі. Нашвидкоруч відкрила темку особливо не маючи ілюзій, що велосипедисти приєднаються, так і сталось, і вранці вигрузившись у Ворохті двоє «ти да я да ми с тобой» рушили до омріяних куль.


Військове містечко на «Памірі» (в/ч 39858) було повністю високогірною автономією на території якого знаходилися: пекарня, столова, спальні приміщення, баня, пральня, продовольчі склади (загальна площа приміщень: 1430 м2). На бойовому чергуванні постійно знаходилося 80 солдат і 30 офіцерів та прапорщиків. Продукти на гору завозили власними силами. Заготівля таких харчів як цукор, сіль, мука, крупи, консерви, проводилася на півроку наперед! Масло, м’ясо, ковбасу отримували значно частіше, в Чернівцях, на продовольчій базі.
Військова частина на Томнатику була підпорядкована військовому корпусу, який знаходився в селі Рідківці Чернівецької області. Згодом, з достовірних джерел стало відомо, що військова частина в селі Рідківці – «в/ч А1920» ППО України і по сьогоднішній день є діючою.
Тут, в радіотехнічному батальйоні та радіолокаційному взводі, проходять службу і несуть бойове чергування військовослужбовці протиповітряних сил України Західного району ППО. На сьогоднішній день всі будови та ангари «Паміру» знаходяться на балансі вищезгаданої військової частини в с. Рідківці. Житлові ж будинки, згодом було передано «местным совєтам» Путильського району. Зі слів старшини роти, останній солдат покинув «Памір» 5 листопада 1995 року. Нині про колишній обєкт стратегічного значення нагадують тільки «скелети» велетенських білих куль та напівзруйновані будови, в яких ще два десятки років тому вирувало життя непохитних вартових неба.

Бойове чергування на «Памірі» велося цілодобово. Процес сканування повітряного простору був перманентним. При тому цікаво, що антени в куполах вмикалися почергово, згідно затвердженого графіку Міністерством оборони. В куполах, схожих на «лимон», були розміщені антени сантиметрового діапазону. В інших – знаходилися так звані висотоміри, дециметрового діапазону. Останні, були розміщені у двох куполах, в кожному із яких височіла антена кругового огляду «П-35». Ця РЛС-станція призначалася для точності визначення кута місця і висоти цілі.
На сьогоднішній день, «П-14 Лена» – це єдина антена, яка уціліла на «Памірі». Тому, про це чудо інженерії, хочеться розказати трохи детальніше. Атена «П-14 Лена» представляє собою параболічне дзеркало розміром 32х11 м. Вона призначалася для дальнього виявлення і вимірювання дальності та азимуту повітряних цілей.
У станції були передбачені три режими огляду простору:
«Нижній промінь» – зі збільшеною дальністю виявлення цілей на малих і середніх висотах;
«Верхній промінь» – зі збільшеною верхньою межею зони виявлення за кутом місця;
«Сканування» – з почерговим (через огляд) включенням верхнього та нижнього променів;
Варто також зауважити, що РЛС «П-14 Лена» могла експлуатуватися при температурі навколишнього середовища ±50° С та швидкості вітру до 30 м/с. Тому, цю чудо-техніку, вітри та перепади температур зовсім не лякали. До того ж, РЛС знаходилася під радіопрозорим куполом типу РПУ-63У6Е (РПУ – радиопрозрачное укрытие). Під час суворих карпатським зим, поверхня цих велетенських білих куль могла витримувати снігове навантаження до 250 кг на метр квадратний! Взагалі, створення на той час будь-якої РЛС, було тріумфом інженерної думки! Проте принцип роботи самої РЛС і по сьогоднішній день вважається державною таємницею!
Всі дані з РЛС на «Памірі» передавалися в Чернівецький командний пункт (КП). Після цього інформація надходила на КП міста Львова. А вже в Лембергу відбувалася «фільтрація» даних і їх передача до «центру» – в місто Київ. Під час бойового чергування на «Памірі», основним завданням бойової команди було: виявити ціль і передати інформацію про неї на львівський КП. У разі підтвердження інформації про порушення повітряного простору, команду про знищення цілі віддавав саме львівський КП. Саме тут визначався і спосіб ліквідації цілі: ракетою «земля-воздух» або за допомогою винищувальної авіації.
В найбільшому із куполів на г. Томнатик (1565 м) донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена» – велике досягнення у розвитку радіолокації метрового діапазону хвиль. Ще півстоліття тому назад, вона була цілком таємним чудом техніки! Перешкодозахисна діапазонна РЛС дальнього виявленя «Лена» – була першою вітчизняною високопотенційною РЛС метрового діапазону. За цей проект, у 1959 році, колектив розробників був удостоєний Ленінської премії (головний конструктор Овсяников Василь Іванович). Така станція «бачила» проліт Матіаса Руста в 1987 році по всьому маршруту, аж до його приземлення на Червоній площі. Просто не було команди його збити. А то б, звичайно ж, збили…

Цікаві статті
http://igormelika.com.ua/shhodennik-mandrivnika/pamir-terra-incognita-bukovinskix-karpat-07-09-05-11-chastina-persha

http://igormelika.com.ua/shhodennik-mandrivnika/pamir-terra-incognita-bukovinskix-karpat-07-09-05-11-chastina-druga

Того року їхали до Терношорської Лади і Писаного каменя, і тоді Кривопільський перевал якось дався важче, на цей раз проїхала швидко і впевнено))

Особливо порадували спуски до Верховини, юху) Погода ідеальна.
Які ж наші Карпати красиві!!

Верховина.
У Криворівні поворот на право і через міст де зливається Чорний і Білий Черемош до с.Верхній Ясенів.

Вздовж двох сторін річки йдуть дві дороги, вибрали ліву, так як там від дерев падала постійно тінь і віддавало прохолодою від скель. Зразу змінилось дорожне покриття на щебінь і грубий пил, що постійно піднімався як тільки проїжджала машина.

Поки не було спеки, старались проїхати якнайбільше, села пробігали швидко, людей майже не було, туристи тут рідкість, тому коли хтось нас бачив, то не було «Ви звідки і куди?», а на обличчі була якась дивна застивша перекошена маска, ніби без коментарів. На річці час від часу грузили щебінь, лісопилки гуділи і лісовози возили з верху ліс. Щось схоже на книгу про Лору Палмер «Твін Пікс» (шериф, господар лісопилки, річка, ліси, допомоги чекати немає звідки))))….

Чекали жестяка, а його все не було. А було 100 500 спусків/підйомів, вже хотілось або вверх постійно, або вниз постійно, але коли ми бачили перед собою дорогу як розкручену стрічку гімнастки вверх/вниз, то нерви давались взнаки((

У с.Нижній Яловець зустріли учасників мотозмагань, які їхали з озера «Гірське око».

В цьому селі потрібно було вибрати варіант добирання на вершину Томнатика, було біля п’яти альтернатив. Зустріли групу туристів (і як виявиться пізніше це буде єдина туристична група за три дні), сказали що десь ще 19 км до вершини Томнатика. Ну добре, сонце ще високо і ми такі позитивні поїхали, ох які ми тоді були наївні..

Повернули на урочище Перкалаба, ще був поворот на шлюз кронпринца Рудольфа 3 км http://briz.if.ua/7394.htm

         Шлюз було споруджено в 1879 році, у природному вузькому місці на річці Перкалаб після її правої притоки – потоку Прелучний у верхів’ях Білого Черемошу. Побудований умілими руками гуцулів із використанням дерева, з’єднаного між собою залізними штирями та дерев’яними замками (вуглами). Всередині ці дерев’яні конструкції були заповнені каменем. Водовмістимість цієї шлюзу (кляузи) – 180 тисяч кубічних метрів. Сплав деревини із Перкалаби був поділений на окремі ділянки: Перкалаба – Устєріки, Устеріки – Кути, Кути – Залуччя, а звідти – Прутом до Дунаю і до Чорного моря.За роки свого існування кляуза „імені кронпринца Рудольфа” в Перкалабі стала німим свідком важкої праці гуцулів „на водах”, глибоко закарбованої в душах місцевих жителів, а також символом важкої, небезпечної та водночас не позбавленої романтики професії, предметом їхньої професійної гордості та гордості їхніх нащадків і всієї Гуцульщини.

В Сараті повернули на маркований маршрут у ліс, залишалось якихось 5 км. Сонце все ще високо, але почався підйом десь 40 % і дорога зникла, зате з’явилась малина… щоб довго не писати, скажу так – це була жесть сильна, стрімкі кам’яні серпантини на яких практично неможливо пхати велосипеди, а треба просто нести.

В темноті вийшли з лісу, знали що «вони» рядом, але все ще їх не бачили. Величезні кулі показались несподівано, десь за 20 метрів у світлі ліхтариків на фоні зоряного неба і раптово забулась вся втома, ми просто були очманілі від радості побаченого.

Добрались до Паміра, це щось таке чого ніяк не очікувала, у хорошому сенсі, вони величезні!!, небо було чисте, зірок море, таке враження було, що ми не на планеті Земля.
Пройдено 112 км.

Навколо куль де-не-де були запалені ватри, грала музика з шальних машин, які гасали, це була субота і виявляється багато місцевих там відпочивали.

Знайшли місце біля «Лєни», розклали намет, зчепили велосипеди і спати. А вночі було дуже холодно, одягали на все що було, грілись в обіймах. Перепад температур був відчутний, вночі десь +9, вдень +30..

А вранці на другий день вирішили не поспішати, відпочити, пофотографувати і дослідити об’єкт, позбирати нижче гори Томнатик малину, чебрець, м’яту, тому виїхали з гори біля обіду.

 

Спуск до с.Шепіт по ґрунтовій дорозі вздовж україно-румунського кордону в лісі закінчився дуже швидко.
По дорозі постійно течуть потіки, які не направлені у правильне русло і вони руйнують дорогу, подекуди треба вставати, так як траншеї болотяні широкі.

      Після Селятина якраз у самий сонцепьок ми піднімались на перевал і на пару гідних торчків на яких я згадала ВСЕ.
Путила, Усть-Путила-Устеріки-Верхній Ясенів. І тут вже Богдан згадав ВСЕ-ВСЕ. Переночували у знайомого у В.Ясенів.

Від спеки і крутих підйомів були виснажені, але вирішили відзначити все пройдене святковою вечерею. Ух! яке зоряне було небо і так близько від нас, багато нового дізналась про зірки і галактики від свого чоловіка. Було романтично, ніяк не могли наговоритись і піти спати))))
Пройдено 80 км.

На 3-й день відвідали Косів, музей св.Миколая з поляною казок у Пістині.

На 14 годину були в Коломиї.
70 км. Прийняли ванну на річці у Коломиї і ми, і велосипеди. На 17-ту вже сиділи у поїзді, людей було мало так як це був понеділок.

Як і планувалася загальний кілометраж 260 км. Подорож на білі кулі запам’ятається надовго.

Трек покатушки:
туди Ворохта – г.Томнатик (“Памір”)
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=lijwmhavhkjmtwjl

назад г.Томнатик – с.Верхній Ясенів
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=daorhvwvbylbnygl

с.Верхній Ясенів – Коломия
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=rwbaqlohuuztxrft

Залишити відповідь